Значній консолідації державотворчого та політичного потенціалу регіону сприяло заснування Києва. Історія цього міста здавна оповита легендами.

Легенда 1
У I столiттi апостол Андрiй Первозванний, брат апостола Петра (котрий вважається першим Папою Римським) проповiдував Євангелiє Христове на землях Скiфiї. Подорожуючи до гирла Днiпра, Андрiй досяг київських пагорбiв...

Тим самим апостол Христа передбачив заснування і розвиток Києва. Андрій Первозванний вважається основоположником Церкви Христової в Україні.

Легенда 2
Полянський князь Кий разом зi своїми братами Хоривом, Щеком та сестрою Либiддю засновують на днiпровських пагорбах мiсто. I названо його Києвом — на честь старшого з братiв. 

Тобто етнонім «поляни» поступово витісняється новим – «кияни», адже навколо Києва утворюються Полянське та Київське князівства, що об’єднують полян, древлян і сіверян і утворюють так звану Руську землю, надалі – Київську Русь.

Перші правителі

Ці твердження взяті з «Повісті минулих літ» – твору, оповитого таємницями та містифікаціями, що не заважає розглядати його як авторитетне і часом навіть безальтернативне джерело1. Легенда про заснування Києва приводиться і в інших стародавніх джерелах: вірменській «Історії Тарона» Зеноба Глака (VIII ст.), працях польського історика XV ст. Яна Длугоша, Новгородському літописі та «Велесовій книзі». Остання пропонує список наслідників Кия – київських князів - до варязької навали на Київ. З 780 по 860 роки правили: Кий ІІ, Лебедян-Славер, Варен та Сережень. Проте загальноприйнята картина (будемо відштовхуватися від фундаментальної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського) виглядає так:

• після Кия, у середині VIІI ст. у Києві сидів князь Олег (за іншими даними – воєвода київський). Існують свідчення його морського походу у Малу Азію;

• Бравлин князював з кінця VIII до початку IX ст. Відомий своїм походом на Північне Причорномор’я та Крим і нападом на Сурож приблизно у 802 році. Надалі князівський флот десантувався поблизу сучасного турецького міста Синоп. Можливо, Бравлин прийняв християнство;

• на відміну від напівлегендарних Олега та Бравлина, наступні князі-браття мають набагато більше підтверджень реальності свого існування, що не заперечує багатьох розбіжностей та легенд. Мова йде про Аскольда та Діра. Вони часто згадуються в арабських та слов’янських джерелах, але ці згадки суттєво різняться.

Аскольд та Дір

Можна виділити три основні версії:

Версія 1
Аскольд і Дір — прямі нащадки Кия, брати, які правили разом.

Версія 2
Аскольд і Дір — Бояри Рюрика, варяга і новгородського князя. Подорожуючи у Візантію, за наказом суверена зупинилися у Києві і почали тут княжити. У 882 році, після смерті Рюрика, Олег – регент свого нащадка Ігоря – йде походом на Київ і, хитрощами виманивши братів з-за київського муру, вбиває їх. Після регентства Олега Ігор стає князем Київським та започатковує династію Рюриковичів.

Версія 3
Оскільки згадки про Діра досить малочисельні, дехто вважає, що Аскольд і Дір — це одна людина. На користь цієї версії говорить те, що відомим і успішним походом керував, відповідно до арабських хронік, лише Аскольд, хоча Дір мав би бути рівнозначною фігурою. Також відоме поховання лише Аскольда, і канонізовано Українською Православною Церквою Київського Патріархату (УПЦ КП) лише його. Це суперечить рівнозначності двох братів-князів. М. С. Грушевський також розглядає версію, що Дір міг бути Аскольдовим наступником, проте це малоймовірно.

Також Михайло Сергійович спростовує думку про одночасну загибель Аскольда і Діра, аргументуючи це знову ж таки могилою Аскольда. Бо такі близькі правителі, що їх деякі ототожнюють, загинувши разом, не могли бути поховані окремо.

Отож, відкинувши домисли та легенди і прийнявши сторону консервативності й академічності, можна вважати, що після 482 року і трьох братів із сестрою, відомі лише інші брати, що правили у 860-882 роках. У 860 році під проводом Аскольда руське військо у кількості 200-360 човнів і 6-10 тисяч воїнів висадилися в околицях Константинополя і з червня до липня спочатку тримали його в облозі, а потім — спустошували околиці. Як наслідок, пожвавилися торгівельні і культурні зв’язки Русі і Візантії. Саме візантійським впливом пояснюють напівлегендарне Аскольдове хрещення Русі наприкінці 860-х років. У 882 році вони були вбиті після облоги Києва новгородським військом з Олегом на чолі. Так розпочалося правління Рюриковичів, яке тривало близько 500 років і розповсюдилось на територію від Галича до Москви.