По смерті Вітовта в 1430 році литовські, руські та білоруські феодали обирають на великокняжий литовський престол, без погодженням із польським королем, сина Ольгерда – Свидригайла, діяльність якого була спрямована на розрив унії з Польським королівством, та здобуттям Литвою незалежності. Польща не забарилася із відповіддю, та розпочинає військові дії проти Свидригайла, здійснивши окупацію Поділля та Волині, через що, литовський князь розриває відносини із Польським королівством. Протягом 1430-1431 рр. поляками в ході воєнної кампанії було здобуто такі міста як, Володимир-Волинський, Кам’янець, здійснюється облога Луцька. Поразка литовського володаря під Луцьком влітку 1431 р. значно послабила його позиції у внутрішньому політичному середовищі, чим скористалася невдоволена литовська знать спільно з поляками вчинивши заколот, та обравши на великокняжий стіл брата Вітовта – Сигізмунда Кейстутовича, який одразу відновлює умови Віленсько-радомської унії 1401 року.

Такий поворот подій, збурив прихильників Свидригайла з боку православної руської та білоруської знаті, так як за його патронатом вони обіймали провідні державні посади, відповідно отримали широкі права та привілеї. Вони відмовилися визнати владні повноваження Сигізмунда, підтримали в боротьбі Свидригайла та заявили про утворення Великого князівства Руського, до складу якого увійшли наступні руські землі: Київщина, частина земель Чернігівщини та Сіверщини, Волинь, Поділля, Вітебщина, Смоленщина, й Полоцька земля.

Зміцнивши опорні сили, Свидригайло розпочинає активні військові дії, внаслідок чого занепокоєні Сигізмунд і Ягайло видають в 1432 році привілей, за умовами якого православні феодали зрівнювалися у правах із литовськими феодалами-католиками, але без можливості обіймати високі посади в державі. Це доволі зменшило кількість прихильників Свидригайла, до чого послугували й негативні риси його характеру. Історики відзначають, що князь литовський був доволі непослідовний, моментами жорстокий та схильний до інтриг, що тільки збільшувало кількість його противників. Так у літописах зустрічається згадка про те, що за наказом Свидригайла було живцем спалено православного митрополита Герасима, якому було оголошено підозру у зв’язках із Московським царством.

Вирішальною подією, яка поклала край повстанню Свидригайла стала битва під Вількомиром, що на річці Швянті (1 вересня 1435 року; сучасна Литва), внаслідок якої військові сили Свидригайла було вщент розбито Сигізмундом: боротьба за литовський великокняжий престол припиняється. Відновивши владу над усією територією ВКЛ, Сигізмунд розпочинає здійснювати політику, що спрямовувалася на поступовий відхід з під впливу Польщі та зміцненню незалежності Литви. Однак, опора на рицарів і дрібних землевласників, небажання рахуватися з удільними князями обмежуючи їхню владу, призвело до його смерті: українсько-білоруські князі змовилися та вбили Сигізмунда.

З метою закріплення новоприєднаних територій (Галичини та Поділля) за Польщею, 1434 рокустворюється Руське воєводство в Галичині з центром у місті Львів, та Подільське в Західному Поділлі з головним містом – Кам’янцем (Кам’янець-Подільський). Адміністрацію воєводств очолював воєвода, якого призначав король. Щодо адміністративно-територіального поділу, то територія воєводств поділялася на землі та повіти.

Польська система управління на руських землях доволі сильно відрізнялася від литовської. Влітку 1434 року видається королівський привілей який урівнює місцеву шляхту з польською, та запроваджує польське право. Відповідно, вводиться польська система управління, ключові посади в якій дістаються полякам-католикам. Запроваджується польська система судочинства, для якої характерним був становий характер, великі польські землевласники отримують в свої володіння значні маєтності, в містах активно починають заселятися євреї та вірмени, яким надавалися вагомі поступки, пільги та привілеї, з метою заохочення їхнього переселення та ведення торгівлі.

Щодо релігійної ситуації, то розпочинається наступ католицької церкви на православну: православних священнослужителів витісняє католицьке духовенство; забороняється будувати та розбудовувати православні церкви та храми, справляти обряди, свята, богослужіння; православних священиків обкладають податками, усувають з державних посад.